вул. Є.Коновальця 36, корп. 1, каб. 105

Чеський танцюрист і хореограф Їржі Киліан похитнув балетні підвалини ще в 1970-х роках. Кричуща абстрактність, повна безсюжетність таких його робіт, як «Симфонія псалмів» на музику Ігоря Стравинського або танцювальний етюд «Дитя і чари» за мотивами маловідомої опери Моріса Равеля, спочатку відлякували публіку. Киліан завжди виступав противником оповідності, а замість балетного «мовлення» віддавав перевагу мові — очевидний вплив семіотики, що розквітла пишним цвітом якраз у ті роки. У своїх постановках Киліан перш за все працює із сенсами, з концепціями, намагаючись знайти тій чи іншій філософській фігурі недо́сказу відчутну протоформу. Тілесність заважає емоції; танцюристам, на думку Киліана, слід абстрагуватися від своєї земної оболонки і полинути над плоттю, яка сковує душу. В легендарній серії «Чорно-білих балетів» на музику Моцарта кожна звукова метафора отримує в Киліана предметне наповнення у вигляді як би самочинного руху. Це танець, який навмисно не пам’ятає про свою природу, заперечує свою фізичну сутність.