вул. Є.Коновальця 36, корп. 1, каб. 105

Фламенко — південноіспанський музичний, пісенний і танцювальний стиль, який склався в Андалусії наприкінці 18-го сторіччя (перша згадка в літературі – 1774 рік). Спів і танець сольні, супроводжуються грою на гітарі, кастаньєтах.

Витоки фламенко слід шукати ще в мавританській музичній культурі. Істотно вплинула на цей стиль і циганська музика — багато хто вважає основними, істинними носіями стилю саме іспанських циган. У XV столітті в Іспанію з Візантії, яка у 1453 році припинила існування, прибули цигани, розселилися по південному узбережжю країни в провінції Андалузія. За своїм звичаєм, вони стали переймати і переосмислювати місцеві музичні традиції, такі як мавританська, єврейська і власне іспанська, і з цього сплаву музичних традицій, переосмисленого спочатку циганами, а потім іспанцями, народилося фламенко.
Довгий час фламенко формувалося у вузьких колах. Але наприкінці XVIII століття гоніння циган припинили, і фламенко вийшло на підмостки таверн і кафе кантанте, знайшло свободу.
Наприкінці XX століття фламенко починає вбирати в себе кубинські мелодії і джазові мотиви, і, крім того, елементи класичного балету дістали там своє постійне місце. Найбільш відомий танцюрист фламенко Хоакін Кортес, який поновив поняття танцю фламенко, позбавив його від «канонічного стандарту» і вніс до нього новий живий струмінь і виразність.
Імпровізаційний характер фламенко, складний ритм і специфічна техніка виконання нерідко перешкоджають точному нотному запису мелодій. Тому мистецтво як гітариста, так і танцюриста, і співака зазвичай передається від майстра до учня.