вул. Є.Коновальця 36, корп. 1, каб. 105

Кочарі – один із найдавніших вірменських танців. Навіть через тисячоліття він не втратив свого значення і більше того, став національним і культурним надбанням вірменського народу.


Етнічний вірменський танець «Кочарі» – дослівно перекладається, як «хоробрий чоловік», від початку виступав бойовим танцем. Рухи, засновані на військовому і мисливському досвіді, були не тільки підручником для чоловіків, але і ритуальною змовою, про поведінку кожного в майбутньому бою.

Цей танець своїм корінням сягає часів первіснообщинного ладу, коли серед людей був популярний культ тварин. Саме тому рухи в танці нагадують рухи рогатих тварин.

У якості національного танцю кочарі бере свої витоки з таких областей Західної Вірменії (сучасна Туреччина), як Карс і Артвин. Його танцюють зімкнутим колом, тримаючись за руки (або поклавши руки на плечі один одного), де ватажок подає знак до зміни фігур помахом хустки або вигуком. Танець складається з різких випадів вперед і назад, кроків з пританцьовуванням, що переходять у динамічні стрибки з обертами, тим самим втілюючи єднання і незламний дух.

Цей танець вважається одним з найпопулярніших серед вірменських національних танців. У 1945 році вірмени станцювали кочарі біля стін Рейхстагу в Берліні. Він використаний в численних творах мистецтва. Серед них, зокрема потрібно відзначити балет «Спартак» великого вірменського композитора Арама Хачатуряна.

«Кочарі» може бути включений до списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Міністерство культури Вірменії вже подало необхідну заявку в штаб-квартиру ЮНЕСКО в Парижі. За словами Міністра культури Вірменії Асмік Погосян, заявка буде розглянута протягом цього року.