вул. Є.Коновальця 36, корп. 1, каб. 105

Вальс аж ніяк не є старовинним видом танцю. Якщо порівняти з курантами або аллеманда, то вальс зовсім юний: його вік становить не більше 200 років. А ось подробиці походження танцю точно невідомі. Одна версія свідчить, що прабатько вальсу – це стрімкий німецький Вальцер. Згідно з іншою версією він походить від трьохчасткового танцю австрійських і німецьких селян – лендлера. Його танцювали в парі по колу. Начебто досить просто, проте в танці були присутні елементи майбутнього вальсу – рух по колу, дотик до талії партнером і вставання на коліно.

Згодом вальс увійшов в аристократичні кола, на світські прийоми і бали. Спочатку його прийняли не дуже тепло. У 1816 році танець вальс був включений в бальні танці при дворі. Духівники і релігійні лідери вважали його ганебним і розпусним, що порушує норми моральності, позбавленим здорового розуму. На вальс повісили ярлик непристойного і вульгарного і вирішили, що пристойного товариства він не гідний. Подібне ставлення до танцю зберігалося у всій Європі.

Однак вальсу вдалося вижити. Його з захопленням прийняла буржуазія, поширюючи танець в танцювальних світських салонах серед городян. Можливо, вальс так би і залишився «не прийнятим» у вищому колі, якби не творчість композиторів епохи романтизму (наприклад, Ланнера і Штрауса). У ХІХ столітті облагороджена вальсова музика дала поштовх для подальшого розвитку хореографії вальсу. Вона придбала легкість, граціозність і красу. На початку ХХ століття вальс вже танцювали при дворі. Особливо він мав успіх за часів правління королеви Вікторії.