Це зовсім нове ім’я в балетній режисурі. Клеман Кожитор гучно заявив про себе в нинішньому театральному сезоні постановкою рідкісної опери Жан-Філіппа Рамо «Галантні Індії», в якій більше танцюють, ніж співають. Колишній відеохудожник Кожитор, відомий вузькому колу знавців своїми роботами про сибірських старообрядців, поєднав у новому творінні барокову архаїку з крампом — танцем, популярним у чорних гетто Америки. Межі пролягають передусім у голові; це доводить шалена, брутальна естетика крампа, накладена на знамениту своєю лірикою мелодію «Люльки миру», — несподіване і в той же час єдино правильне поєднання. Пафос соціального меседжу врівноважений тонким мереживом партитури. Інтимність музики і величність новых сенсів, пасіонарний натовп танцюристів, що рухаються неначе в трансі, і статична мініатюрність співаків — такий собі цивілізаційний clash, який зайвий раз підкреслює гібридну сутність мистецтва й одночасно абсурдність будь-яких ієрархій.