Локінг має традиційні базові рухи, які не мають варіантів виконання. Це швидкі «замикальні» (locking) і «вказувальні» (pointing) рухи, які чергуються з ударами руками (slaps, claps, giving five) і шпагатами (splits).

Та цей стиль танцю, як жоден інший, дозволяє танцівнику проявити свою індивідуальність. Адже зазвичай композиція поєднує велику кількість базових елементів, між якими вдалі особисті вигадки («стайл»), імпровізації, оригінальні рухи й пози. Вони демонструють творчий потенціал танцівника й дозволяють завести публіку (на батлах це дуже важливо). Особливо цінна імпровізація під незнайому музику. У такому випадку танцівник повинен мати набір базових рухів, які може миттєво й влучно «вставити» у ритм і розмежувати їх «замками».

Оцінюючи майстерність танцівника, перш за все, звертають увагу на наявність і якість виконання базових елементів. Якщо наявний тільки «стайл» (елементи, придумані самим танцівником), а базові рухи при цьому проігноровані, виконавець вже автоматично програє перед тим, хто танцює базу. Тож варто вміти поєднувати ці речі. Адже локінг — це, свого роду, великий конструктор з безлічі деталей (базових елементів), які танцюрист повинен вміло збирати воєдино, і чим цікавіше й влучніше він це зробить, тим вище буде його майстерність.