Недавно призначена директором Державного балету Берліна хореограф Саша Вальц продовжує після смерті своєї легендарної співвітчизниці Піни Бауш нелегку і славну справу танцювального театру, в якому акторській драмі приділяється стільки ж, якщо не більше, уваги, ніж власне балетним па. Вальц — учениця основоположниці вільного танцю Мері Вігман, і це, звісно, позначається на стилі: відмова від конвенціональності і злиття з життям — характерна риса її творчого методу. Типовий приклад художнього бачення Вальц — спектакль-бестселер «Ромео і Джульєтта», недавно реконструйований спеціально для Паризької опери. На відміну від попередників, наприклад Рудольфа Нурієва, Вальц взяла за основу балетну музику Берліоза, яка довго вважалася не балетною музикою, а не, припустімо, Прокоф’єва. В її трактовці найвідомішої любовної історії в світі танець вторить хоровому співу. Хоч солістам Юго Маршану й Амандін Альбіссон вистачає простору для самовираження, з найбільшою силою талант Вальц проявляєтся в ансамблевих сценах — психологічна філігрань при зміні масштабу розчиняється в концептуалізмі, ми дивимося не на стражденних індивидуумів, а на філософські величини.