На межі XIX–XX століть почався рух за розкріпачення тіла. До того в пристойному суспільстві не було прийнято показувати тіло. Навіть у спілкуванні, якщо мова заходила про нього, то замість слова ноги, наприклад, використовували евфемізми — нижні кінцівки, а в театрі вид оголених ніг вважався непристойним. Танцівники, що виконували роль давніх греків, натягували трико й на його тканині малювали пальці ніг. До речі, і реформа одягу почалася з танцю, а саме з відомої танцівниці Айседори Дункан, яку вважають прародителькою сучасного танцю. Вона сама й у житті, і на сцені відмовилася від взуття та панчох, а також корсету, що сковував рухи. Мріяла про те, що люди в майбутньому стануть абсолютно вільними тілом. Зі своїми однодумцями Айседора Дункан підтримала рух за культуру тіла. До нього долучилися творці різних гімнастик, атлети, натуристи, фізіологи, що відкрили закони саморегуляції, писали про мудрість тіла. На початку ХХ століття цей рух влився й у танець. А послідовниць Айседори Дункан стали називати «босоніжками».
«Режими тіла» як інструмент для хореографа
Давайте спробуємо дати визначення поняттю «танець», спираючись і на конктексти, у які він включений. Безумовно, танець — це частина рухової культури людини. Є поняття про режими функціонування тіла. У роботі тіла можуть бути різні режими, які людина свідомо переключає, як швидкості коробки передач автомобіля. Наприклад, тіло може бути напруженим, натягнутим, м’язовим, готовим зробити фізичне зусилля, може бути розслабленим у стані спокійного тонусу, без надмірної напруги. Хореографи давно помітили, що ці режими можна використовувати для створення в глядача різного настрою, передати різну атмосферу танцю тощо.
Що люди роблять, коли танцюють
Зіткнувшись із різноманіттям форм і видів танцю, з рухами, які в різних культурах відносять до танцювальних, антропологи по-іншому сформулювали запитання, не що таке танець, а що люди роблять, коли танцюють? І виявилося, що й тут також безліч відповідей: люди можуть здійснювати у такий спосіб ритуал, просто знайомитися, можуть заробляти собі на життя, якщо вони — професійні танцівники, можуть щось святкувати чи сумувати, чи розслаблятися.